ЦУР = ЧУР

Цур = Чур — у дохристиянських віруваннях — як і Пек (див.), можливо, божество війни, бійок, кривавих сутичок, кровопролиття, всілякої біди, тому й досі насилаємо комусь біду: «Цур тобі, пек тобі!» або кажемо так, сахаючись, і відходимо, віддаляємося від когось, чогось, цураємося (пор. ще: «Хай йому цур!»); за версією І. Огієнка, навпаки, це домовий бог, що оберігав родину, господу, майно, і звідси, можливо, [від]цуратися, тобто «покинути (кидати) свої родові межі, забути (забувати) родину, когось близького, рідного чи щось близьке, рідне»; кажуть: «Хоч лайся, та тільки не цурайся»; на це саме можуть вказувати й вислови: «Цур та пек лихим очам!», «Цур нас та й далі од нас!»; Цур (Чур, старосл. Щур) — це, можливо, обоготворений предок (звідси пра́щур); на користь домового бога може бути й повір’я, що він любить жити в цурі (чурі), тобто цурці, якою розпалюють піч, і тим самим охороняє домашнє вогнище; так чи інакше, численні народні вислови зі словом цур позначено енантіосемією, тобто як позитивним значенням слова (відгомін бога-захисника), так і значенням негативним (відгомін бога-біди): «Цур дурня серед будня!», «Цур їм та пек!», «Цур тобі, сатано, відчепись!»; пор. у П. Куліша: «Кажуть дивні речі, не знаю, чи вірити тільки: буцім — цур нашого місця — до неї літає змій!». Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 632.

Жайворонок. Знаки української етнокультури 

ЦУ́РКА →← ЦИРУ́ЛЬНИК

T: 0.084790014 M: 3 D: 3