ЧА́РКА

ча́рка (зменшено-пестливі — ча­́рочка, ча́ронька) = чарчи́на — велика (перев. скляна) посудина для пиття вина та спиртних напоїв; келих; згодом взагалі посудина певної форми для спиртних напоїв; символізує розлад у родині («Перша чарка — на здоров’я, друга — на веселощі, а третя — для сварки», «Господар за чарку, а жінка за сварку»); народ осуджує нездоровий потяг до чарки («Він за чаркою горілки пішов би і на той світ», «В чарці більше людей тоне, як у морі», «Сьорбне чоловік чарку, наче сказиться»), мудро застерігає: «Де чарка, там і сварка», «Чарка горілки — лиха ківш», «Хвали себе не при чарці, а на косарці»; у Б. Грінченка: «Нечиста сила на все підводить. Чи випив там чоловік чарку, чи не випив, а все воно тебе втирить у калюжу…». Посудина була [у запорожців] вся дерев’яна: і чарки, й коряки — усе з дерева (П. Куліш); У шинкарки мед із чарки Звечора кружає (Я. Щоголев); Випив чарку, випив дві, зашуміло в голові (приповідка); Вже не в одній чарці денце бачив (приказка); Не кричи — налий чарку та й мовчи (М. Номис). Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 635.

Жайворонок. Знаки української етнокультури 

ЧАРОДІ́Й[НИК] →← ЧА́РИ

T: 0.076251073 M: 3 D: 3