ЧА́ЙКА

ча́йка (зменшено-пестливе — ча́єчка; чаєня́ — пташа чайки; пестливе — чаєня́тко) — 1) морський водоплавний птах родини сивкових, а також перев. наземний денний птах ряду сивкоподібних, що селиться на узбережжі річок, озер, зрідка живе також у чагарниках та лісах; у фольклорі — символ засмученої матері-вдови (є легенда про вдову, що, сумуючи за загиблим чоловіком, обернулася на чайку), а також України-матері, що вивела дітей при битій дорозі, як у пісні І. Мазепи «Ой горе тій чайці» (можливо, від незахищеності птахи, яка, жалібно кигикаючи, все шукає притулку й власного гнізда, бо кажуть: «Пій, пій, чайка, де твої яйка!»); з поведінкою птаха пов’язано багато прикмет, — «чайка сіла на воду — чекай доброї погоди», «чайки багато купаються — на негоду», «чайки мостять гнізда на горбах — на мокре літо, на низах — на посуху», «чайки прилетіли — невдовзі скресне крига», «чайки скиглять — буря буде». Ой біда, біда тій чаєчці, чайці небозі, Що вивела чаєняток при битій дорозі (пісня); Замигтіло щось оддалік, ніби чорна чаєчка (Марко Вовчок); 2) пестливе уосібнення дівчини, жінки (перев. при звертанні); 3) рід старого козацького човна; див. ще скарбни́ця. Тільки три чайки, слава Богу, Отамана курінного, Сироти Степана молодого Синє море не втопило (Т. Шевченко); 4) див. дубови́на. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 633.

Жайворонок. Знаки української етнокультури 

ЧАКЛУ́Н = ЧАРІВНИ́К = ЧАРОДІ́Й = ЧАРОДІ́ЙНИК →← ЧАЙ

T: 0.10712899 M: 3 D: 3