ЦЕ́РКВА

це́рква (зменшено-пестливі — церкі́вка, це́рківця, це́рковка, це́рковця, це́рквочка, церко́вочка) = це́рков — 1) релігійна організація духівництва і вірників, об’єднана спільністю вірувань та обрядовості; також будівля, в якій відбувається християнське богослужіння; ставлення в народу до це́ркви (див.) і церко́вників (див.) різне, часом протилежне, з одного боку, наставницьке («В чужій церкві не паламарюй», «В чужій церкві свічок не поправляй»), з другого, — іронічне («До корчми гостинець битий, а до церкви травою вкритий», «І дідька в церкві малюють», «Не всі святі, що до церкви ходять»); в уяві народу церква ототожнюється з Богом, а корчма з чортом, тому кажуть: «Всюди коло церкви чорт каплицю ставить», бо «де Бог ставить церкву, там зараз чорт корчму»; часто народ жартує: «Велике свято, що Гриць у церкві», «Тільки й людей, що Хома в церкві», «Не йде дівка до церкви Богу молитися, а йде на хлопців дивитися». Козацька церква невеличка Стоїть з похиленим хрестом (Т. Шевченко); На горбочку притулилась убогенька церківця (Ганна Барвінок); 2) автокефа́льна це́рква — православна церква, яка має цілковиту самостійність у розв’язанні організаційних і культових питань. Українська автокефальна церква; 3) гре́ко-като́лицька це́рква — християнська церква, що виникла в XVI—XVII ст. на західноукраїнських і західнобілоруських землях внаслідок укладання у́нії (див.) між католицькою й місцевою православною церквами; уніатська церква; 4) отці́ це́ркви див.оте́ць5; 5) див. служи́тель (служни́к) це́ркви; 6) собо́рна це́рква див. собо́р2; 7) тільки це́рковці — рід народного орнаменту у вишивці; 8) Десяти́нна це́рква див. Богома́тір1; 9) Іллі́нська церква (див.). Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 630.

Жайворонок. Знаки української етнокультури 

ЦЕРКО́ВНИК →← ЦЕРА́ТА

T: 0.076001024 M: 3 D: 3