КОЛЯДА́

Коляда́ — 1) у дохристиянських віруваннях — богиня Неба, мати Сонця, дружина Дажбога; ім’я по­ходить, можливо, від слова ко́ло — старовинної назви сонця (хоч імо­вірно й те, що від лат. calendae — перший день кожного місяця; та­кож натяк на цикл зимового пово­роту Сонця; див. кале́нди); за ле­гендою, Коляда навчила робити колесо; на її честь постало свято народження сонця (що «колесом ходить»), яке припадало на кінець грудня — початок січня; централь­не хліборобське свято, що святкується два тижні — від 25 грудня по 6 січня за ст. ст., особливо вечір перед Різдвом, коли вітають «Бу­вайте здорові з Колядою!»; здавна був звичай, аби господар ховався під час святкової вечері за сніп чи за хліб (за пироги), — «щоб і дру­гого року не видно було світу за стіжками, за копами, за возами та за снопами»; популярність язич­ницького свята Коляди змусила християнську церкву підпорядку­вати йому свято Різдва Христово­го, коли співають колядки (див. ще со́нце 3). Будьте здорові з Колядою! (М Номис); На Коляду уночі тріщить, а вдень плющить (приказка); 2) (з малої літери) = коля́дки — об­ряд колядування (славлення Різ­двяних свят піснями); дієслово ко­лядува́ти та іменник колядува́н­ня — співати (співання) колядок, [брати] участь в обряді, пов’язано­му з виконанням цих пісень; імен­ник коля́дник (ж. коля́дниця) — той (та), хто колядує; див. ще обдарува́ння. Збираюсь колядувати, як вже й щедрувати пора (М. Номис); Під вікном колядник човпеться (П.Чубинський); 3) (з малої літе­ри) = коля́дка — обрядова різдвяна пісня, що виконується у вечір 25 грудня/7 січня на Різдво; рані­ше колядували все свято Коляди; колядки — це величання з вірою в те, що сказане в них про господаря та його родину обов’язково спов­ниться, і цим колядки наближаю­ться до заклять, тобто не лише на­кликають щастя й здоров’я, а й відвертають нечисту силу; серед колядок є чимало стародавніх зі славленням майбутнього врожаю; найдавніші колядки — це колядки космологічного типу, які опові­дають про створення світу (у них фігурують космічне море, Світове дерево, птахи — творці світу, яких потім заступають сонце і місяць, пізніше Бог і апостоли); окрему групу становлять колядки з біблій­ною тематикою; колядують по­одинці або гуртом на чолі з «бере­зою» (див. бере́за 2). Пустіть його до хати, він вам буде коляди співа­ти (П. Чубинський); 4) (з малої літери) — винагорода колядникам за пісні й вітання з нагоди свята Різдва Христового, раніше — народження сонця. Он пан іде, коляду несе: коробку вівса, наверх ковбаса (пісня); Стань у ряду — дістанеш коляду (приказка); 5) див. ді́дух 2. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 302.

Жайворонок. Знаки української етнокультури 

КОМА́Р →← КОЛЮ́ЧКА

T: 0.103840233 M: 3 D: 3